Нещодавно у світ вийшло цікаве дослідження Степана Рев’якіна «Історія запорізьких в’язниць. 1806 -2016 р.р.», видане у місті Запоріжжі  в видавництві  «Дніпровський металург»  загальним тиражем 300 екземплярів.

    Скільки пам’ятають себе люди, стільки вони й боряться з тими, хто нехтує  порядком, встановленим багатьма поколіннями громадян. Виникла таким чином необхідність ізоляції правопорушників. Для  них відводяться і створюються  спеціальні місця  позбавлення волі – ями, погріби ( «холодні»), арештні будинки, тюрми, тюремні замки, концентраційні табори, слідчі ізолятори, виправно-трудові колонії  тощо. Усі ці та інші установи, в яких утримувалися та й досі відбувають міру покарання тисячі в’язнів, були і  деякі є дотепер, на території Запорізької області.   819 сторінок книги присвячені аналізу створення  і  функціонування цієї системи, як складової частини державного апарату.

    В книзі широко показано, як живуть, а то й доживають  свого віку, злодії, грабіжники, розбійники, убивці «людських душ», в тому числі, так названі довічники, як багато з них кається, скуштувавши невільницьких «харчів», «перековується»  на порядних людей.

    Відомо, що місця позбавлення волі   завжди були і є для правлячої верхівки надійним пристанищем «схову» своїх  противників і розправи над ними. Тож читач «Історії запорізьких в’язниць» дізнається, як мучилися ( у повному розумінні цього слова  ) у казематах, тюремних замках, концтаборах царського, комуністичного і німецько-фашистського режимів політичні в’язні й борці за свободу.

     Цілком правдиво, аж надто оголено, мов доторкується  діючих електричних проводів, розповідають у своїх спогадах в’язні про їх перебування  в минулих і сьогоднішніх  тюрмах, слідчих ізоляторах  і колоніях.

     В книзі не обійдена осторонь  тема про щоденну важку й нерідко небезпечну працю співробітників пенітенціарної служби у справах перевиховання злочинців.

      Дослідження цікаве тим, що ілюструє маловідомі сторінки  функціонування держави.  Матеріал може бути використаний  на уроках історії, як додатковий  матеріал державотворчих процесів у різні періоди історичного розвитку. Функціонування на території села ОВК-88, через призму дослідження, дає змогу  більш глибоко і предметно ознайомитися зі змістом діяльності цієї установи і системи в цілому.

         Конкретну інформацію можна переглянути за посиланнями: 

 Нещодавно у світ вийшло цікаве дослідження Степана Рев’якіна «Історія запорізьких в’язниць. 1806 -2016 р.р.», видане у місті Запоріжжі  в видавництві  «Дніпровський металург»  загальним тиражем 300 екземплярів.

    Скільки пам’ятають себе люди, стільки вони й боряться з тими, хто нехтує  порядком, встановленим багатьма поколіннями громадян. Виникла таким чином необхідність ізоляції правопорушників. Для  них відводяться і створюються  спеціальні місця  позбавлення волі – ями, погріби ( «холодні»), арештні будинки, тюрми, тюремні замки, концентраційні табори, слідчі ізолятори, виправно-трудові колонії  тощо. Усі ці та інші установи, в яких утримувалися та й досі відбувають міру покарання тисячі в’язнів, були і  деякі є дотепер, на території Запорізької області.   819 сторінок книги присвячені аналізу створення  і  функціонування цієї системи, як складової частини державного апарату.

    В книзі широко показано, як живуть, а то й доживають  свого віку, злодії, грабіжники, розбійники, убивці «людських душ», в тому числі, так названі довічники, як багато з них кається, скуштувавши невільницьких «харчів», «перековується»  на порядних людей.

    Відомо, що місця позбавлення волі   завжди були і є для правлячої верхівки надійним пристанищем «схову» своїх  противників і розправи над ними. Тож читач «Історії запорізьких в’язниць» дізнається, як мучилися ( у повному розумінні цього слова  ) у казематах, тюремних замках, концтаборах царського, комуністичного і німецько-фашистського режимів політичні в’язні й борці за свободу.

     Цілком правдиво, аж надто оголено, мов доторкується  діючих електричних проводів, розповідають у своїх спогадах в’язні про їх перебування  в минулих і сьогоднішніх  тюрмах, слідчих ізоляторах  і колоніях.

     В книзі не обійдена осторонь  тема про щоденну важку й нерідко небезпечну працю співробітників пенітенціарної служби у справах перевиховання злочинців.

      Дослідження цікаве тим, що ілюструє маловідомі сторінки  функціонування держави.  Матеріал може бути використаний  на уроках історії, як додатковий  матеріал державотворчих процесів у різні періоди історичного розвитку. Функціонування на території села ОВК-88, через призму дослідження, дає змогу  більш глибоко і предметно ознайомитися зі змістом діяльності цієї установи і системи в цілому.

         Конкретну інформацію можна переглянути за посиланнями: Навчальна екскурсія. Установа пенітенціарної служби та День Збройних Сил України.