Історія свята

7 січня відзначається свято Різдва Христового. Яка ж історія цього свята? Цього дня сталася велика для всього християнського світу подія — народження Ісуса Христа у Вифлеємі (Ісус у перекладі з єврейської означає «спасіння»). Усі християни переконані, що Ісус Христос був посланий Богом на землю задля спокутування гріхів і спасіння людства. Старозавітні пророки провістили місце і час народження Спасителя світу — 5508 рік від створення світу. Отже, 7 січня — це день народження Сина Божого на землі. Від цього дня починається відлік часу.

     Згідно з переказами Євангелія, мати Ісуса Христа Марія та її чоловік Йосип жили в Назареті, а до Вифлеєма прийшли, виконуючи наказ правителя Августа з'явитися всьому населенню на перепис. Оскільки на перепис населення Римської імперії зібралося дуже багато людей, Марія та Йосип не змогли знайти місця для ночівлі, а тому їм довелося шукати прихистку в невеликій печері, де за поганої погоди зазвичай ховалися чабани. Там Марія і народила Сина Божого. Тоді янгол спустився з неба й повідомив чабанам, які в цей момент не спали, що Бог народився. Чабани перші прийшли вклонитися немовляті. На небі засяяла Вифлеємська зірка, орієнтуючись на неї, до печери з Марією та Ісусом Христом прийшли язичницькі мудреці й принесли Богу подарунки: золото, ладан і смирно. Золото символізувало царську владу, ладан — Божу волю, смирно — долю пророка. До речі, саме тих давніх часів сягає традиція виготовляти вифлеємську зірку та прикрашати нею новорічну ялинку.

     Пославши свого Сина на землю, Бог-отець намагався показати людству важливість любові, добра, співчуття та взаєморозуміння між людьми. День народження Ісуса Христа — найбільш широко шанований день Зародження у світі. Люди різних соціальних верств, матеріального становища, переконань і поглядів не минають це свято своєю увагою.

     В Україні Різдво починають святкувати в Святий вечір - 6 січня, тоді ж і закінчується різдвяний піст. Після Різдва настають коляда або святки - 12 днів, протягом яких відзначається свято. На другий день Різдва, 8 січня святкується Собор Пресвятої Богородиці. Цей день присвячений прославлянню Божої Матері, "радість світу народила".

     Напередодні Різдва - 6 січня (цей день звали Вілія) ще вдосвіта господар і господиня готували Божу їжу - кутю та узвар. Для цього особливим чином у печі накладалися дрова, які годилося запалювати "живим вогнем" (потерши деревом об дерево, або кресалом), в пізнішій традиції вже користувалися сірниками.

     Для куті бралася завчасно товчена і вимочена пшениця, а також "непочата" - набрана до сходу сонця вода, яку, вважали, освятив уночі сам бог сонця. Це стосувалося і книшів, які виймали з печі "до світа", а в піч садили калачі та пісні пиріжки. Книш випікали, замішуючи його як звичайний хліб, і кладучи зверху маленький хлібець, який звали душею і призначали для духів-Лада, тобто душ померлих предків. Потім господиня готувала на досвітній воді і в новому горщику голубці та інші страви, яких мало бути дванадцять.

     Особливо слідкували, щоб Божа їжа була вийнята з печі зі сходом сонця. Для остаточного приготування куті до звареної пшениці додавали мед, волоські горіхи, мак та родзинки (пшениця вважалася символом вічного життя, а мед - вічного щастя святих на Небі). Вар чи узвар готували із сухофруктів (яблук, груш, слив, вишень).

     Коли Божа їжа та книші вже на лавці, то із першим променем сонця господар відкривав хатні двері, комори, клуні, стайні і навіть ворота, бо, вважалося, що на землю сходить бог урожаю, достатку і багатства. Чарівним зіллям (маком) люди обсипали усю домашню живність, щоб відвернути злу силу й ще раз перевіряли чи все готове до Святого вечора. Тоді вже годилося внести до хати "Святки". Для цього батько брав за руку старшого хлопчика і йшов з ним до стодоли, несучи непочату воду, а хлопчик - три колоски. Там вже стояв приготовлений Рай-Дідух та 12 в'язок запашного сіна. Все це кропили водою й, приказували молитву: "Милостивий Боже, і ти, Сонце праведне, з Святим Різдвом! Торік дали ви урожай, дали добро, багатство і здоров'я ... Пошліть іще краще цього року!"

      Потім брали Рай-Дідуха й сіно та несли до оселі, де господиня зустрічала їх з книшем та запаленою свічкою. Згодом усі разом встановлювали Дідуха на покуті, встеляли сіном стіл та долівку.

     Згідно традиційного українського світогляду Рай-Дідух вміщав у собі дідухів-пращурів, духу житла, добрих духів-Лада. Останні, вважалося, після жнив вселяються в сніп-Дідух і з ним переходять з ниви до клуні. А інші духи-Лада переходять з полів у ліси, гори і долини. Саме на Вілію духи разом із Дідухом, якого ще звуть "Раєм" (бо саме там перебувають душі), входять до оселі людей і для них господарі влаштовують Святу Вечерю. На цю Багату Кутю крім добрих духів приходять і бог урожаю та бог домашніх тварин.

      До тих пір поки Рай-Дідух стоїть на покуті суворо заборонялося виконувати будь-яку роботу, окрім догляду за худобою. У цю пору господині навіть виносили з оселі віника, щоб не підмітати в хаті. Святою називали не лише вечерю 6.01, але й наступні вечері аж до Щедрого Вечора 13.01. У цю пору годилося лише святкувати й не працювати. Місце ж Дідуха в хаті звалося "Раєм", бо там, вважали, з цього часу перебуватимуть душі пращурів-покровителів роду і дому.

     Поверх сіна на столі стелили першу скатерку для добрих душ та, розклавши по краях часник, застеляли другу скатертину - для людей. Посеред столу господар ставив для духів книша, а господиня паляницю, в яку вставляли свічку.

     Кутю та узвар урочисто переносили на покуть, попередньо зібравши з куті сухий верх для живності. Діти в цей час магічно квоктали і дзижчали, щоб кури й бджоли велися. Кутю накривали книшем, узвар - паляницею й, попоравши худобу, всі чекали настання сутінок.

     Готуючись до вечері, родина вбирала ошатний одяг й нетерпляче чекала першої зорі на нічному небі, бо цілий день потрібно було постувати й нічого не їсти.

     Вийшовши на подвір'я, діти стежили за небом і з появою зірки, заходили в хату й сповіщали довгождану звістку. З цього моменту можна було розпочинати Святу Вечерю.

Різдвяний стіл у Святий вечір перед Різдвом

     Сучасним господаркам не слід плутати вечерю, приготовану на Святий вечір, і сімейну вечерю на Різдво Христове.

      У України вечірня трапеза на Святий вечір, 6 січня, супроводжується багатьма традиціями і обрядами. Напередодні Різдва церква наказувала строгий піст - цілий передріздвяний день віруючим не можна було їсти і пити. Вечеря на Святий вечір була для них першою трапезою в цей день - цим і закінчувався 40-денний передріздвяний піст. За стіл можна було сідати з появою на небі першої зірки, в пам'ять про Віфлеємську зірку, що сповістила пастухам про народження Христа.

   Головними стравами на український Святий вечір є кутя - пшенична або рисова каша з медом, маком та родзинками, і узвар - компот із сухофруктів. Всього на столі у Свят вечір має бути 12 пісних страв, серед яких за старих часів готували пісний борщ з грибами, горох, капусник, рибні страви, вареники з капустою, кашу гречану, голубці з рисом, пісні млинці, гриби, пироги. Після вечері, яка зазвичай тривала 3-4 години, кутю та деякі інші страви зі столу не прибирали, а залишали для духів померлих предків, які, за віруванням українців, також приходили «на різдвяну кутю».

     А от на саме Різдво Христове (7 січня) готують велику сімейну вечерю. Пост закінчився, тому на столі можуть бути присутніми різноманітні м'ясні страви: домашня ковбаса, смажене порося, порося, фаршироване гречаною кашею, гусак або качка з яблуками антонівськими, качка з капустою, холодець, окіст, буженина, баранячий бік з кашею, а також млинці, заливна риба, пироги і пряники.

Українські звичаї на Святий вечір - ніч перед Різдвом

      Першим за стіл сідав господар, а за ним по старшинству й інші. Всі поважно продували лавки, щоб не присісти на Духа, бо вважалося, що на багату кутю приходять духи предків. Під час святої вечері не годилося вставати із-за столу (це могла робити лише господиня, яка сідала перед столом), розмовляли поважно й не голосно.

      У Вілію, напередодні Святої Вечері, не годилося ходити в гості чи до іншої хати, а також нічого не позичали. Всі намагалися бути вдома разом і навіть подорожуючі воліли повернутись до цього дня додому. Розпочинаючи Святу Вечерю, господар з молитвою набирав з горщика у нову макітру кутю, додавав тертого маку та медову ситу й ставив на стіл (де горіла запалена свічка, лежав книш та паляниця). У першу чергу годували худобу й домашню живність.

     Потім найстарший господар брав ложкою кутю й промовляв молитву за покійних дідів і батьків, запрошуючи їх на вечерю. Для них та відсутніх членів родини на столі спеціально ставили дві чарки і тарілки (з них ніхто не їв, і туди насипали куті). У деяких районах зберігся звичай підкидати ложку куті до стелі, приказуючи, щоб Бог послав багато приплоду в господарстві. Потім господар підносив чарку та виголошував молитву за сущих членів родини. За вечерю чарка чергою обходила всіх дорослих родичів, а страви споживали зі спільних мисок.

В     важалося доброю прикметою, коли на Святу Вечерю приходили одинокі, бідні, неприкаяні люди. Їх щедро приймали й догоджати.

За традицією, на Святвечір, мало бути "багато" страв - 12 пісних страв: кутя, узвар, горох, капусник, рибні страви, голубці, борщ, вареники, млинці, каша, пиріжки, гриби. Після вечері, яка тривала кілька (3-4 ) годин, кутю та деякі інші страви не прибирали зі столу, а залишали для духів, які будуть сідати за Святу вечерю вдруге. Для них також ставили склянку води і чистий рушник.

    Після вечері люди починали співати колядки, які ще з дохристиянських часів присвячувалися створенню Світу, Богу-сонцю, урожайності і приплоду домашньої живності. Ворожили за бадилинками, які витягували з-під скатерки на столі. Потім батьки обдаровували дітей, гостей та один одного грішми й дарунками, що символізувало майбутній достаток й багатство.  Після Святої Вечері й частування не годилося спати, особливо господареві та господині, які прилягали відпочити одягнутими, щоб не заснути. Намагалися без потреби не виходити з дому чи з двору й нічого не позичати до світанку. Лише діти могли віднести обрядову їжу дідусям, бабусям чи хрещеним батькам, які жили поруч.

     Віконця осель всю ніч виблискували світлом, бо й свічки не гасили на Святий Вечір, вони самі повинні були догоріти повністю. Всі розмови велися спокійно, поважно й стосувалися вони предків роду та господарства. Не можна було злитися, сваритися, казати щось погане, бо це могло збутися, оскільки в цю ніч злі духи, відьми й інші недобрі сили блукали попід вікнами і все чули.

Святкування Різдва

      Під ранок до сходу сонця починали ходити хлопчики-віншувальники (дівчаткам ходити з вітаннями не годилося) і "віншували". Віншувальникам дуже раділи, бо господарі переживали, щоб першою не прийшла особа жіночої статі. Тому радо обдаровували хлопців грішми та гостинцями (цукерками, яблуками, горіхами, книшиком і т.д.).

      7 січня святкували перший день Різдва Христового (годилося відзначати три дні 7 - 9.01). Зранку вся родина або кілька представників йшли до церкви на святкову молитву, яка присвячувалася спогадам про народження Ісуса Христа. Повертаючись з церкви, люди радо віталися:

      - Христос народився! - Славимо його! або - З Святим Різдвом, будьте здорові!

     Інколи, вранці господар знову ставив свічку, обкурював хату, кропив святою водою, господиня мила посуд і всі ще раз з молитвою сідали за пісний стіл. І тільки після цього ще раз милися миски, ложки й накривали скоромні страви, люди розговляються, бо піст скінчився. До Різдва спеціально підгодовували й кололи кабана, щоб приготувати ковбасу, кишку (кров'янку), холодець, сальтисон, печеню з гречаною кашею. Готували також одну молочну страву.

     Після такого ситного обіду господар клав на порозі сокиру й домочадці, переступаючи через неї, виходили з дому. Господар йшов порати худобу, а літні люди й молодь йшли в село для спілкування. У перший день Різдва в гості майже не ходили. Лишень одружені діти (з невісткою чи зятем) мали відвідати по обіді своїх батьків, казали, що везуть "діда вечерю".

      Вже під вечір йшли перші дитячі ватаги колядників, кожен мав через плече торбинку, куди складали гостинці. Питали у господарів кому колядувати (найчастіше синові чи дочці), ставали перед "застільним вікном" і виспівували магічні вірші-молитви. Люди з вірою, надією та повагою ставились до таких щиросердних "вістунів добра та щастя". Увечері до громадської коляди "людно" готувалися біля церкви чи школи парубоцькі громади. Обирали свого керівника - Березу (Брезая), латкового (збирає сало й ковбаси), хлібоношу, скарбника, звіздаря (носить зорю), дзвонарів, танцюристів, скрипалів. Колядувати годилося кілька ночей, допоки обійдуть кожну оселю в поселенні.

     Детальнішу інформацію ви можете отримати на таких сторінках: "Різдвяний стіл. Дванадцять страв на Святвечір.", "Вертеп", "Різдвяний вертеп. Історія.",  "Різдвяні традиції в Україні", "Свято-Покровський храм".