Лелеки, ви мої лелеки,

Недремні стражі мирних хат,

Ваш лагідний вечірній клекіт,

Мов колискова для малят.

Одвічно йдуть від серця і до серця

Легенди і повір’я, і казки

Про вас, осель недремні поселенці…

З давніх-давен лелеки були близькими сусідами людини. «Якщо на хаті звив гніздо лелека, то в родині має бути лад» – казали в давнину. Тому очевидно, чому з такою шанобою ставилися до птахів. Згідно з повір’ям, якщо хтось зруйнує пташине гніздо, неодмінно накличе лихо. У таких випадках казали: «Зруйнуєш буслове гніздо – згорить хата». Власник двору, де гніздилися лелеки, вважається шанованим у селі чоловіком.

Відомо, що в селі Лобург, поблизу Магдебурга (Німеччина) існує єдина у світі лікарня, пацієнти якої – лелеки. Найчастіше вони потрапляють сюди восени, коли під час дальніх польотів знесилюються, дістають поранення.

Ось така міні-лікарня та заодно і постійне житло для лелеки є і в нашім селі в сім’ї Сковородки Анатолія та Світлани, які мешкають по вул. Конобаєва.

Довгий час очі Анатолія та Світлани милували лелеки, що поселилися, звивши гніздо на верхівці стовпа, який розташований поблизу будинку. Літнього дня 2010 року хазяїн будинку, Анатолій, побачив, що маленьке лелеченя випало з гнізда й лежало нерухомо: воно дуже забилося. Подружжя Сковородків взяли пташеня до себе і разом з дітьми, учнями нашої школи – Сергієм та Дмитром почали піклуватися про нього. Корм діти добували навіть з річки Конки, що тече поблизу села. Птах набирався сили з самого малечку, відчуваючи піклування людей. Він, в свою чергу, з усією своєю вдячністю, зі щирою пташиною душею до них пригорнувся.

До осені птах підріс, набрався сили, але в сім’ю лелек прийнятим не був і летіти у вирій, напевно, сили в нього не було. Одного погожого осіннього дня…

Я бачила на рідному лужку

Лелек поважних зграю гомінку.

Вони кричали щось, тривожно белькотіли,

Але один бузько високий, білий,

Мовчав, задумавшись,

Стояв у далині

І очі мав лякливі та сумні.

І піднялася зграя в височінь,

А він стояв один, неначе тінь.

Дивився довго й гірко, як зника

У небі зграї ниточка тонка…

Та не залишила сім’я Сковородків свого улюбленця. Осінніми днями він походжав селом, полюбляв прилітати до школи, де зустрічається з дітьми, спілкуючись своєю лелечою мовою. Завжди навколо лелеки юрба дітей. І, напевно, немає в нашім великім селі куточка, де б не знали і не любили б лелеку. Всіх турбувало питання про те, як теплолюбивий птах перенесе зимові морози нашої місцевості, адже відомо, що білі лелеки відлітають на зиму до Центральної та Південної Африки.

Нова родина лелеки подбала і про комфортні умови життя птаха взимку. Він жив з домашніми тваринами в теплім приміщенні, пристосувався до різноманітної їжі.

Настала весна…

Умите дощиком село блищить,

Моя дорога стелиться далеко,

Та зупиняюсь на коротку мить:

Стоїть граційно в школі наш лелека.

Птах радісно і гучно цокотів,

Червоний дзьоб у височінь задерши,

Співати він сьогодні захотів,

Свої широкі крила розпростерши.

Цей білий красень світу сповіщав:

«Я знову тут і всіх людей вітаю!»

Всі знову побачили свого улюбленця на радість першим весняним дням на шкільному подвір’ї.

Довідка: Лелеки відносяться до ряду Лелекоподібні надряду Кільогруді. Вони поширені всюди, крім Арктики та Антарктики, мешкають переважно у вологих місцях. Полюють на різних дрібних тварин, стоячи у воді або на гілках рослин, деякі з них повільно бродять по мілководдю у пошуках їжі; здобич хапають довгим дзьобом. В Україні налічують 12 видів лелекоподібних. Лелека білий (чорногуз) живе окремими родинами, влаштовуючи своє гніздо поблизу осель людини. Лелека білий – мігруючий вид птахів.